Медвинські скрижалі
Середа, 18.10.2017, 00:14
Меню сайту
Новини форуму
  • День села 2012 (0)
  • Випускники (4)
  • Зимові розваги (0)
  • Живопис (0)
  • Зустрічі (1)
  • Форма входу
    Його творчість означена глибокою народністю,
    високим громадським звучанням. Належав він
    до тих рідкісних художніх натур, які за природою
    свого характеру були завжди невтомні, спраглі до
    всього, що оточувало в житті і мистецтві.

    В. Сандул


       Йдеться про українського кінорежисера і сценариста, народного артиста УРСР, лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, нашого земляка Володимира Терентійовича Денисенка.
       Володимир Терентійович народився 7 січня 1930 року. Його рід має глибоке медвинське коріння. Дід — Яків Гордійович Денисенко мав водяний млин на річці Хоробра, яка протікає через Медвин. У роки революцій та громадянської війни мав що боронити, тому й був активним учасником повстанського руху — «міністром оборони» Медвинської республіки. Його син (батько Володимира) теж там «засвітився», бо після придушення повстання більшовиками змушений був тікати з Медвина. Дістався Києва (восени 1920 року), поступив до політехнічного інституту, одружився з Лесею Курилко із Переяслава. По закінченні інституту працював гірничим інженером на різних підприємствах, часто переїздив — плутав сліди, бо відчував холодне дихання каральних органів за медвинські справи.
       З 1931 по 1941 роки Володимир із своїми батьками проживає в Харкові, де їх застає війна. Батько йде на фронт, а мати з сином дістаються до Медвина. Трагічні події часів окупації глибоко врізались в пам’ять майбутнього кінорежисера. Героїчна загибель українського патріота Івана Сарапуки в бою з німцями в центрі села в грудні 1943 року, його останні слова «Прощай, Україно!» пізніше втілились в його найвидатнішому фільмі «Совість» (1968р.)
       З поверненням батька з війни сім’я переїздить до Києва. Володя екстерном закінчує школу і готується до вступу до театрального інституту. Мати працює лікарем у Жовтневій лікарні разом із сестрою О. Довженка Поліною. За її рекомендацією Володя їде до Москви вступати до ВДІКу. Це був голодний 1947 рік, єдиним харчем була вода, і не вистачало сил здати екзамени. Напівпритомний повернувся на даху потягу до Києва. У тому ж році поступив на акторський факультет Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого. Учителями з фаху були талановиті театральні педагоги Мар’ян Крушельницький, Іван Чабаненко, Лука Сокирко. Вони охоче передавали студентам все, що знали і вміли самі, ревно, самовіддано, з любов’ю. Володимир Денисенко зарекомендував себе вимогливим студентом з прекрасним хистом режисера-постановника, з гарними акторськими можливостями, із здатністю до оригінальної творчої задуми, до експериментальної роботи. Всі роки навчався в інституті на «відмінно».
       У 1948 році за успіхи у навчанні та гарні сценічні роботи В. Денисенку дали сталінську стипендію і, як виняток, перевели на режисерський факультет. Того дня, коли це було оголошено в інституті, Денисенка заарештували за «український буржуазний націоналізм» і після півторарічних допитів і знущань відправили (без суду) до В’ятлагу на 5 років. «Був би винен — дали б більше, але мусить відсидіти» — відповів слідчий його матері, що добивалася правди. У таборі потрапив до середовища криміналітету, де знущання й загроза смерті не припинялися. Врятував табірний лікар — порадив інсценувати тяжке венеричне захворювання. На обстеження пішло два місяці в лазареті. В цей час влився в міжзональну театральну трупу як актор. По смерті Сталіна (1953р.) звільнений. Їхав з міста Горького через Москву, де знайшов притулок і співчуття в О. Довженка. У Києві з великими труднощами відновився на режисерському факультеті. У 1955 році закінчив інститут і поїхав стажуватися в Москву до О. Довженка, набувати професійних навиків кінорежисера. В. Денисенко був асистентом по акторах у фільмі «Поема про море». Багато слушних порад, рекомендацій давав В. Денисенку О. П. Довженко...
       В Москві познайомився з актрисою Наталією Наум — своєю майбутньою дружиною. Здружився з Сергієм Параджановим, з яким разом приїздить на Київську кіностудію (з 1957 року — ім. О. Довженка). В. Денисенко прийшов працювати на кіностудію ім. О. Довженка у 1956 році. Уже своїми першими роботами тоді ще молодий режисер заявив себе як талановитий митець, що з успіхом може виділити в багатоголоссі життя головну, домінуючу мелодію...
       Не можна не згадати про В. Т. Денисенка як про чудового педагога, лагідного, а часом суворого наставника. Про невгамовний характер педагога знали всюди: на спілчанських та інститутських зібраннях, у кабінетах і коридорах студії, бо він завжди і за будь-яких обставин відстоював свої світоглядні й естетичні позиції.
    Володимир Терентійович був автором сценаріїв більшості своїх стрічок, збірника «Кіносценарії» (1981). За плідну кіноаматорську справу нагороджений орденом
    «Дружби народів» та багатьма медалями, був членом спілки кінематографістів України.
       В. Денисенка не стало в 1984 році. Далися взнаки надто виснажлива робота та й не надто щаслива молодість. Похований на Байковому кладовищі в Києві. Справу продовжують сини його Олександр та Тарас, вже визначні кіномитці України.

    П. Гогуля
     

      
     
    Світлини зі статті про В. Т. Денисенка в Вікіпедії.
     
    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Календар
    «  Жовтень 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
          1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031
    Архів записів
    Медвинські скрижалі © 2017   При використанні матеріалів сайту активне посилання на http://medvun.at.ua обов'язкове! Конструктор сайтів - uCoz