Легенда про Медвин

   Було колись тут ще за часів Володимира Святославовича велике місто з кам’яними будівлями і високими оборонними валами та широкими ровами. У ньому було сім церков та багато ремісного люду. Церкви стояли на найвищому місці — на Святій Горі. На півночі міста було п’ять пекарень і мешкали там пекарі, тому назва йому була — Тістове. У шевському жили шевці. На червінській вулиці кували гроші. А на Винниці були князівські запаси напоїв — медуша, тобто великі льохи з медом та вином. На Вовчій Горі був князівський звіринець у віковому лісі. Головна брама до міста знаходилася біля Митниці. Як тоді називалося місто — невідомо, старі люди кажуть: Суми. Та потім на нього напали татари. Мешканці міста познімали дзвони з дзвіниць усіх церков і разом із запасами золота, грішми та іншими цінностями опустили до глибокого колодязя біля Святої Гори і засипали землею та камінням до самого верху. Знайти її і відкопать тепер майже неможливо, бо з часом і місце те загубилося, і занесло все мулом. Але й тепер, розповідають старі люди, коли тихого дня або вночі припасти вухом до Святої Гори, то чути, як десь глибоко під землею гудуть дзвони.
   Татари спустошили місто, і воно стало називатися Самгородом чи Пустгородом, бо не було в ньому людей, а ще — Смрадгородом, бо в ньому недобре пахло: так багато було там побито людей. Люди, які проходили повз нього вночі, чули виття і плач, завжди блукали луками — їх водила нечиста сила.
   Потім напала на людей велика моровиця і протягом довгого часу ніхто не наважувався навідатися до міста, яке заросло порожнім лісом. А потім відьма Касьянка оборала Самгород півнем, вся нечисть з нього пропала, і люди знову почали його заселяти.
   І ось одного разу в теперішньому Гогулиному урочищі нові мешканці знайшли підвали, а в них бочки з давніми напоями. Почали люди їх пити, і одного разу вони показались людям медом, другого — вином. І тоді назвали це місто Мед-Вино, що пізніше стало: Медвин.
   Тече через Медвин річка, колись велика з багатьма озерами. Хоробро на ній боронилися мешканці від татар, і на честь цього назвали річку — Хоробра… 

   Записав Левченко Б. М.   Збірка "Медвинські скрижалі" стор. 402 
 

Театр

1966 рік