Медвинські скрижалі
Середа, 18.10.2017, 00:11
Меню сайту
Новини форуму
  • День села 2012 (0)
  • Випускники (4)
  • Зимові розваги (0)
  • Живопис (0)
  • Зустрічі (1)
  • Форма входу
    Козаченко ( Салата) Катерина Василівна народилася 16 вересня 1930р в Медвині. Закінчила сім класів Медвинської середньої школи, працювала в евакошпиталі, а потім в санаторно - лікувальному закладі №3 м. Трускавця. Закінчила Фастівське училище за спеціальністю "овочівник" та працювала майстром на Київській овочевій фабриці, пізніше - в тепличному господарстві.
     Щоб доглядати за хворою бабусею повернулася до Медвина, влаштувалась на роботу до колгоспу, вийшла заміж, разом зі своїм чоловіком переїхала до Богуслава. 
     Двадцять два роки пропрацювала Катерина Василівна на Богуславській суконній фабриці, десять років - у відділенні поштового зв"язку міста. Разом з чоловіком виростила трьох дітей, має трьох внуків та трьох правнуків.
     Свій перший вірш поетеса написала понад тридцять років тому, а тепер має в своєму поетичному "арсеналі" не один десяток віршів: ліричних, патріотичних, гумористичних.
     В 2012 році побачила світ збірка її поезії "Роздуми в голос". 
     
    Трагедія Чорнобиля

    У поліськім краю, де льони-довгуни
    Красою своєю людей дивували,
    І думалось так, що на радість молодим
    Місто Прип’ять в краю збудували.
     
    Там шуміли берези, вирувало життя,
    Кували зозулі нам щастя без ліку.
    І в одну лише мить із чиєїсь вини
    Красень-місто стало мертвим навіки.
     
    Над мертвим містом кружляють лелеки,
    Вдивляючись з сумом на згорений ліс,
    І не знають вони, і не знаємо ми,
    Хто біду цю страшну в край квітучий приніс.
     
    Із чиєї ж вини там герої лягли,
    Своїм тілом вогонь закривали.
    Ціною життя вони в вічність пішли,
    Коли нас від біди рятували.
     
    Хто ж тепер одвіт понесе
    За скалічені душі й здоров’я?
    Так виходить, що винних нема.
    А слова ці страшні — зона Чорнобиль —
    У душах людських не стихає…
                                   с. Медвин 1996 рік
     
     
    Моє село
     
    Білі хати в садах на горі і в долинах
    І дорога, мов змійка, в’ється зверху та вниз.
    І не раз їх топтало босоноге дитинство,
    Але все те минуло, все було те колись.
     
    І де б я не бувала, і де б я не ходила,
    Я до тебе, село, своїм серцем горнусь.
    Тут пройшла моя юність, і тут предків могили.
    Рідна земле моя, тобі низько вклонюсь.
                                   с. Медвин 1998 рік
     
     
     
    Моїм дорогим донькам
     
    Красуня калини віти похилила —
    Чи багато цвіту, чи важка роса?
    Чому ж мої доньки рано посивіли?
    А була ж у кожної русая коса.
     
    Склалась у них доля із журби й тривоги —
    І у душу матінки навіва жалю.
    Приїздіть частіше пожалітись мамі,
    Я ж ваші тривоги з вами розділю.
     
    Хай постелить доля вам теплі світанки,
    Хай дарує радість і душі тепло,
    Щоб росли щасливі ваші діти й внуки,
    Щоб в серцях у ваших журби не було.
                                 с. Медвин 1999 рік
     
    Діткам
     
    За вас, мої дітки, мої журавлята,
    Молитимусь Богу і будні, і в свята,
    Хай Бог посилає у ваші оселі
    Добро і здоров’я, і дні вам веселі,
     
    Хай всілякі незгоди вам з дороги зминають,
    А ангели радість з небес посилають!
    Щоб були ви здорові, у доброму дусі,
    Бо ваші удачі — то радість матусі.
                                      м. Богуслав 1999 рік
    Подяка
     
    У Медвині нашім — сади пишнокроні,
    У полі пшениця шумить золота,
    То дай, Боже, людям щасливої долі,
    Продовжи надовго їхні літа.
     
    За труд їх невтомний легенько вклонімось,
    За працю на рідній землі.
    Ми вдячні їм серцем за те, що ми дужі
    І маємо хліб на столі.
     
    У Медвині нашім — дівчата красуні
    І хлопці — орли–козаки,
    І в пісні, і в танці немає їм рівних,
    Хай стелить їм доля під вінець рушники.
     
    Даруй їм, Вкраїно, щасливе майбутнє,
    Побажай їм усім добру путь.
    Від роду до роду хай щастя сміється,
    Як матінку рідну, хай землю свою бережуть.
                                        с. Медвин 2000 року
     
    Осінь
     
    Золотава осінь загляда в віконце,
    Пливуть сірі хмари, рідше світить сонце.
    Немов налита медом в садах садовина,
    І килимом зеленим зійшла озимина.
     
    Ти багатюща, осінь, які робиш дива?
    Але чому ж у душу цей смуток навіва —
    Що листячко пожовкло і квіти відцвіли,
    Збираються до вирію ключами журавлі.
     
    Та все назад повернеться —
    І квіти, і весна,
    Лиш молодість не вернеться,
    Не вернеться вона.
                      с. Медвин 1997 рік
     
    Чужина
     
    Залетів журавель
    В даль від рідних земель,
    А журавка лишилась одна.
    В душу тугою б’є,
    Крає серце моє —
    Чужина, чужина, чужина…
    Пахне м’ятою край,
    Де шумить водограй,
    Сниться рідна йому сторона.
    А в далекім краю
    Щастя й долі нема —
    Чужина, чужина, чужина…
    Повернув би назад,
    Але ж крила болять.
    Як далеко своя сторона!
    А в чужому краю
    Не пригріє ніхто —
    Чужина, чужина, чужина…
                           м. Богуслав
     
    Журавлята
     
    Матуся діток називає
    «Мої ви журавлята»,
    Щодня з дороги виглядає
    І кличе їх до хати.
     
    Ой ви, журавлики мої,
    Частіше голос подавайте
    В вишневий сад, де біла хата, —
    На вас чекають батько й мати.
     
    Ви розлетілися з гнізда,
    В чужих краях осіли,
    Але щодня вас ждуть батьки —
    Скоріше б прилетіли!
     
    Не навівайте нам журби
    Мовчанкою своєю,
    Пишіть листи і приїздіть
    До рідної оселі.
                       м. Богуслав
     
     
    Роздуми про сучасність
     
    Мій бідний Медвин, ти скажи —
    За що тобі такая доля,
    Що тебе завжди роздирають,
    Спокійно жити не дають?
    Громили турки, шведи і поляки,
    Більшовики й німецькі посіпаки,
    Всі дерли шкуру —більше взять.
    Тепер ось маєм демократів,
    Таких собі ледарів і горлохватів,
    Що все зламали, розгребли і розікрали,
    Як то кажуть тепер — прихватизували!
    А ми усе киваємо на когось —
    То на царів, то на генсекретарів.
    Але уся біда у тому,
    Що ми самі винні цьому.
    Хоч рибка, кажуть, з голови гниє,
    Але внизу — давно вже черви є.
    А ми внизу усе копаєм,
    Та їм все красти помагаєм,
    І перед ними ніби на колінах стоїмо,
    Гучного слова не промовим —
    Їх боїмося прогнівить…
    Така в нас, бачите, натура,
    Щоб з-за вугла на них гарчать,
    А не прямо — в морду дать!!!
                        м. Богуслав – с. Медвин
     
    Спогад
     
    А як то по війні було —
    Коровами поля орали,
    А бідні вдови самотужки
    На плечах борони тягали,
    Щоб, бува, поле не гуляло,
    Щоб житом і пшеницею буяло
    І щоб на щастя уродило.
    Ніхто ж тут техніки не мав
    І на солярку не чекав,
    А всяк спішив те поле засівати,
    Щоб восени і хліб, й до хліба мати.
    А хто ж вам зараз, хлопці–демократи,
    Перечить вчасно поле засівати
    І як годиться землю обробляти,
    Щоб зерно зверху не валялось
    На ще не ораній землі,
    А щоб воно у ґрунт попало
    І там спокійно проростало,
    І нам давало добрі врожаї.
     
     
    Мій Медвин єдиний
     
    Мій Медвин єдиний,
    І сади, і поля —
    Ти на світі найкраща,
    Моя рідна земля,
    О, як за вами я сумую…
    Садок, хатинка у кущах,
    Стежинка, що веде до турла,
    Співучі птахи на гілках,
    Гойдає білочку ліщина,
    І соловей витьохкує пісні,
    А бджілки п’ють нектар на квітах, —
    Усе це дороге мені!
    А у дворі цвітуть тюльпани,
    Нарциси, півники, піони,
    І різнотрав'я у саду, —
    Все таке рідне, незабутнє,
    До вас на хвильку я прийду.
                   с. Медвин 2000 рік
     
    Депутатам
     
    Ті мужі, що сидять зверху, добре вже наїлись,
    То хоч совість трохи майте — може б зупинились?
    Щодень Божий скачуть ціни, — не в змозі догнати,
    А хто ж буде, бідний люде, нас «індексувати»?
    За троячку хліб сягає, а за ним — все інше.
    Тепер будем тільки нюхать, бо не зможем їсти.
    То ж думайте, мужі «з верху», — бідний люд стомився.
    Той, хто ціни «відпускає», щоб духу пустився!
    А коли ви уже ситі, то про нас подбайте,
    Вашого ж не вимагаєм — наше нам віддайте!
    Дайте те, що заробили, — люди ж вік трудились!
    Чи ви хочте, щоб просили, вам низько вклонились?
    Як же ви там керуєте, що докерувались —
    З тих людей, що вік трудились, лиш старці зостались?
    Ті, що були бандюками, стали рекетири,
    Граблять людей на вулиці, лазять у квартири.
    Ті, що були спекулянти, стали «діловими», —
    Перепродують державне, і ви разом з ними.
    І нічого не бояться, бо кари не мають.
    Політики й олігархи кишені набивають.
    Така в людей знедолених пенсія мізерна —
    Що складали на день чорний, вже і не повернуть.
    І дай Боже, щоб пізнали, як дірки латати,
    Як чекати пенсії, сидіти без зарплати.
    Ви все б’єтесь за портфелі, ведете дебати,
    І усе те вам до спини, що нема зарплати.
    А все таки дивіться на людей хоч оком,
    Бо нетруджене багатство вилізе вам боком.
    Люди бідні, пригнічені і кінців не зведуть,
    А чинуші все думають: «Може, пропадуть».
    Та даремно надієтесь, дорогі пани, —
    Коли згине люд трудящий, здохнете і ви…
    Не поможе вам валюта — заморські доляри,
    Бо ми в Господа просили тяжкої вам кари!
     
     
     
    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Календар
    «  Жовтень 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
          1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031
    Архів записів
    Медвинські скрижалі © 2017   При використанні матеріалів сайту активне посилання на http://medvun.at.ua обов'язкове! Конструктор сайтів - uCoz