Медвинські скрижалі
Неділя, 20.08.2017, 13:42
Меню сайту
Новини форуму
  • День села 2012 (0)
  • Випускники (4)
  • Зимові розваги (0)
  • Живопис (0)
  • Зустрічі (1)
  • Форма входу
    Медвинські бандуристи
     
     
       Влітку 2000 р., якраз перед святкуванням 80-річчя Медвинського повстання знайшлася бандура Антона Митяя (по вуличному Петюха). Вона була значно пошкоджена часом, проте на днищі зберігся автограф майстра (невиразно) і дата виготовлення — 1919 р. Бандура довгий час зберігалась у Кості Семеновича Нечитайла, а до музею історії Богуславщини її передала п. Галина Мазуренко.
       Постать Антона Митяя настільки важлива для Медвина і взагалі визвольних змагань 1917–1920 рр., що потребує особливої уваги та вивчення його життєвого шляху. Головне джерело інформації — наш земляк Іван Дубинець. З його спогадів про Медвинське повстання дізнаємося багато про життя та революційну боротьбу Антона Петюха. Причину популярності нашого земляка і кобзарів бандуристів взагалі в революційних і національно-визвольних змаганнях пояснює учасник тих подій бандурист Василь Ємець: «Нарід, що прокинувся від вікової політичної та національної неволі, жадібно ловив кожне слово, що говорило про його минулість, а тим більше впивався словами думи та пісні, які співали йому кобзарі. Може, багато з них переживали кращі хвилини у своїм житті, може навіть, то були хвилини, котрі многі вперше почули себе синами воскреслого народу, який в особі селян, війська, а рівно ж свідомої чи помосковщеної інтелігенції горнувся тоді до кобзарів. Концерти, які в той час відбувалися при участі будь-якого з них, чи самостійні кобзарські концерти проходили при переповнених залах».
       Своє мистецтво Антін Митяй охоче передавав своїм численним учням. Серед них були згодом відомі бандуристи Овсій Проценко, Кость Місевич, Данило Щербина, Пантелеймон Колесник, Дмитро Ґонта та інші. Хата Антона Митяя в Медвині перетворилася на майстерню з виготовлення бандур, штаб місцевої «Просвіти», а в роки Української національної революції — на повстанський штаб «Медвинської республіки». Під час Визвольних змагань цей незрячий співець не лише гартував своїм мистецтвом мужність і відвагу вояків, але був зв’язковим між частинами українського війська та повстанськими загонами. Його бачили на бронепотязі «Хортиця», серед військ УНР, на тачанці в повстанських рейдах. Під час бойових дій одягався в однострій козака, чіпляв до пояса шаблюку і пістоля, перекидав через плече бандуру. Міг вправно їздити на коні, влучно (на звук) стріляти з рушниці та револьвера, досконало володів холодною зброєю.
       Авторитет Антона Агейовича Митяя (Петюха) охоче засвідчили й односельці, що проходили в справі його соратника та учня, керівника Медвинської капели бандуристів у 1921–1929 рр. Овсія Проценка.
    В народній пам’яті зберігся вірш Антона Петюха про його втечу з палаючого Медвина:
              …Медвин горить, аж солома шелестить,
                А Антон Агейович на підтоках біжить…
       Є кілька версій загибелі бандуриста Петюха. Версія Івана Дубинця про те, що він загинув під с. Семенівкою Лисянського району не викликала сумніву, аж поки в розмові з В. Х. (який пізніше відмовився від своїх слів) я почув, що Петюх загинув під с. Багва (тепер Маньківського району Черкаської області). Поінформованість і впевненість В. Х. мене вразила, тож я взявся перевіряти. Справді, як свідчать архівні матеріали, поблизу Багви в Пехівському лісі знаходилась «ставка» отамана Цвітковського. Як відомо, після розгрому «Медвинської республіки» значна частина медвинських повстанців — і Петюх теж — перейшла до Цвітковського і була з ним до самої амністії влітку 1921 року. Кость Місевич до своїх спогадів «Бандурист Антін Митяй» додає примітку: «В 1927 році в большевицькім журналі Глобус ч. 13 в статті „Кобзарське мистецтво на Україні" читаю дослівно таке: „За цієї доби деякі кобзарі проводять крім мистецької роботи і громадянсько-політичну. Таким був на Київщині (на Звенигородщині і Канівщині) кобзар Митяй, який загинув від німців через свою повстанчу роботу проти гетьманства і німецької окупації". Якби не гостив я кобзаря А.Митяя в 1919 р. у себе, і якби не було ще тут живого свідка сотника Д. Ґонти, з яким був кобзар в Запорожській Січі, можна б подумати, що справді кобзаря Митяя розстріляли гетьманці. Вістка ця зовсім неправдива». З інших джерел — А. Петюха бачили ще влітку 1921 р., а у вересні, за переказами, він був уже розстріляний.
       Учні бандуриста продовжили його справу. Сільський учитель Овсій Проценко в 20-х роках організовує в Медвині капелу бандуристів. У 30-х рр. його учень Андрій Митяй під час служби в армії організував капелу бандуристів при військовій частині в м. Біла Церква. Майже всі медвинські бандуристи загинули під час репресій у 1937–38 рр. як повстанці та націоналісти (Овсій Проценко, Дмитро Салата, Захар Миколенко та інші).  Андрій Митяй загинув у гестапівських катівнях під час війни як український патріот.
     
    Петро Гогуля
     
     
    Бандурист Антін Митяй. Газета "Незборима нація"
     
    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Календар
    «  Серпень 2017  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28293031
    Архів записів
    Медвинські скрижалі © 2017   При використанні матеріалів сайту активне посилання на http://medvun.at.ua обов'язкове! Конструктор сайтів - uCoz